12 травня у Львові та 24 травня у Києві відбудуться два концерти музично-мистецького «Проекту Івасюк»
Перший концерт проведуть 12 травня у Львові в межах 757-річчя Дня міста. «На цей концерт зможуть потрапити усі, адже ми проведемо його у форматі оpen air на площі Ринок. Вже за два тижні, 24 травня, музично-мистецький «Проект Івасюк» відбудеться у Києві в Палаці «Україна». До цих виступів ми долучаємо нових учасників».
Унікальність проекту в тому, що на одній сцені об’єднуються естрадно-симфонічний оркестр, хорова капела, естрадні виконавці та підкреслюють це все ексклюзивними фото та відео з домашнього архіву родини Івасюка, - розповіли організатори.
За словами музичного продюсера проекту Миколи Кулика, пісні Володимира Івасюка прозвучать у виконанні Тараса Чубая, капели «Трембіта», «Піккардійської терції», Павла Табакова, Оксани Мухи та нових учасників.
Нагадаємо, музично-мистецький «Проекти Івасюк» відбувається з нагоди 64-ї річниці від дня народження всесвітньо відомого українського композитора та поета Володимира Івасюка.
Згодом концерт у рамках туру завітає і в інші міста України.
Придбати квитки на концерт у Києві можна на сайті www.parter.ua
14 березня, 19:00 - Великий сольний концерт у Харкові
місце проведення - Харківський державний академічний драматичний театр ім.Т.Г.Шевченка
15 березня - сольний концерт у Донецьку
місце проведення - ДМ "Юність"
Інформація і замовлення квитків http://www.master-show.lg.ua/
тел: (062)213-2-213, (099)256-33-33
16 березня - виступ у Луганську
місце проведення - ДК ім.Леніна
Інформація і замовлення квитків http://www.master-show.lg.ua/
тел: (050)471-23-28, (0642)33-15-42
Співаючу львівську шестірку не має потреби представляти шанувальникам вокального мистецтва: «Піккардійська терція» популярна давно. Коли інші ховаються за децибелами гучної музики, вони роблять усе навпаки — співають без музичного супроводу свої улюблені «Старенький трамвай», «Капелюх», «Пустельник», «Спитай», «Мелодію пізньої осені», «Ти на землі людина» і п’ять сотень інших пісень. Хоч розуміють: співати так, як інші, звісно, було б легше, а без інструментів кожен огріх на виду. Але вони свідомо вибрали акапельний спів і нічого не збираються змінювати. Лише шліфувати та вдосконалювати майстерність.
Нині «Піккардійську терцію» неможливо уявити без Володимира Якимця — незмінного лідера і автора багатьох музичних творів з репертуару «Терції», без Богачевого баса, без філософа та автора музики до пісень Славка Нудика, без доброї енергетики вокаліста і майстра імпровізації Андрія Капраля, без ходячої енциклопедії Андрія Шавали, без штатного гумориста Романа Турянина. Та всі вони солісти, кожен зі своїм голосом, які й творять феномен «Піккардійської терції», що стала явищем в українському музичному мистецтві. Про народження і сьогодення одного з найпопулярніших мистецьких колективів наша розмова з двома його організаторами Андрієм КАПРАЛЕМ та Володимиром ЯКИМЦЕМ.
— Вам було по 17-18, а найстаршому — 23. Вік, коли захоплюються роком, поп -музикою. А ви обрали акапельний спів. Чим зумовлений такий вибір?
А.К.: Жодної випадковості. Навчаючись у Львівському музичному училищі ім. Станіслава Людкевича, організували студентський хор. Спершу він був змішаний з мінімальним складом — 12 чоловік, по три у кожній хоровій партії. Витримали не всі, першими зійшли з дистанції дівчата, і нас залишилось четверо — Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач та Андрій Капраль. Зацікавив акапельний спів. Хоч співати вчотирьох було складно, але звучало непогано. Й подумали: навіщо ще когось кликати — співали ж для себе. У репертуарі мали дві пісні — «Туман яром» та «Горіла сосна» аранжування Володимира Якимця. А ще для жарту заспівали акапельно мелодії з відеореклами, яка тоді тільки зароджувалась. З ось цим репертуаром прийшли на свято п’ятикурсників Франкового університету. Страшенно хвилювалися, чи сприйме молодь такий формат, адже на сценах гриміло немало оригінальних груп, виконавців? Це був своєрідний тест: оцінять — продовжимо працювати, а якщо ні… Шквал оплесків визначив наш шлях. Участь у фестивалі «Червона рута», на якому стали дипломантами, допоміг визначитися: не співатимемо під фонограму — так співають усі групи, а акапельно і наживо — ніхто. Згодом у колектив прийшли Роман Турянин, Андрій Шавала. Відтоді творимо себе, власне творче обличчя, власне ім’я. За 20 років жодного разу не зрадили себе, ні своїх шанувальників. Маємо 10 альбомів — стільки є не в кожного інструментального колективу. І жодного разу не пошкодували, що нашим головним інструментом стали найкращі інструменти — наші голоси.
— Як народилась назва?
В.Я.: Аби в житті не бракувало оптимізму, назвали колектив терміном, запозиченим в українського композитора Анатолія Кос-Анатольського — «пікардійська терція», який означає мажорний зворот у фіналі музичного твору. А щоб відрізнявся від терміна, вирішили в назві подвоїти літеру «к».
— У чому, на вашу думку, феномен ваших пісень?
В.Я.: Випадкових пісень у нашому репертуарі немає. Для нас, галичан, добір пісень не був проблемою — ми виросли у співочих родинах. Перший, другий, третій десяток пісень нас навчили батьки, дідусі, бабусі, а вони перейняли їх у своїх батьків. І ми навчатимемо своїх дітей. А коли забракло запасу, їхали в експедиції по селах і знаходили справжні перли! А ще ж є пісні Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра, Віктора Морозова. Геніальні пісні. Треба, аби через кожні 10 років їх хтось переспівував по-своєму, але щоб вони жили, бо пісня, як і будь-який інший твір, живе доти, поки її хтось виконує і слухає. Для мене текст є головнішим, аніж сама мелодія, бо це те, що ти хочеш сказати людям.
А.К.: Рівень улюбленості визначає слухач. Ми дещо по - іншому підходимо до цього, адже кожну пісню, кожен концерт виконуємо наживо, і кожного наступного разу вона інакше виконана. Є певні емоції, певні події, і вони вносять корективи, додають нових барв, відтінків. Водночас зріс наш професійний рівень. Не виконуємо пустопорожніх пісень. Пропонуємо слухачам ті, які змушують людей замислитись, виховувати смак. Нам не байдуже, як сприймуть нову пісню слухачі. Тому такою безконечно довгою видається ота 2-секундна пауза в очікуванні аплодисментів, коли прозвучали останні акорди пісні.
— Ваші колеги часто нарікають на брак доброї поезії. Де знаходите свої перли, з якими виходите відтак на сцену?
В.Я.: Розумних і гарних текстів справді бракує. Перечитую гори поезії — і жодної знахідки. Сам дивуюся — невже це хтось читає?! А перли таки трапляються. Якось запропонувала свої поезії Дзвінка Сумарук. Не поетеса, а хоровий диригент: прочитав її «Пустельника» і одразу побачив пісню — так зачепило за душу! Мікробіолог Олег Стасик теж пише для себе, викладає емоції на аркуші — так народилася пісня «Я придумаю світ».
— Як у вас із зірковою хворобою?
В.Я.: Давно перехворіли, але, на щастя, це було в легкій формі і дуже швидко минулося. Були молоді, зелені і виступали на великих сценах, мали шалену підтримку публіки. Від такого успіху голова обертом йшла. Та життя швидко розставило все на свої місця, а комусь близькі зуміли тактовно підказати, що слава в житті — не головний набуток. А ще нас дуже швидко поставили на місце старші за віком музиканти, які вже на той час були на піку популярності, проте залишилися, як і були, простими хлопцями, а не недоступними небожителями. Сказали не зверхньо, а якось поблажливо, мовляв, зарано голову до неба дерти, ще нічого особливого не встигли зробити. А коли через років десять заслужите оплески досвідчених музикантів, то це означатиме, що чогось досягли. Але це трапляється з кожним виконавцем, не вірте тому, хто каже, що не перехворів зірковою хворобою. Важливо, аби вона не переросла у хронічну форму.
— Але й не дозволяєте собі панібратства?
В.Я.: Не дозволяємо собі зверхності у ставленні до інших. Ми самі не хами, тому не терпимо хамства, фамільярності. Хоч ні від кого не ховаємось — хочете автограф — будь ласка, до нас завжди можна звернутись із запитаннями.
— Чимало виконавців, які заробили ім’я у Львові, зазвичай швидко перебрались у столицю, мовляв, на периферії затісно. Як вдалося вам не спокуситись переїздом і не втратити популярності?
А.К.: Кожен вибрав свій шлях у житті. Хтось у столиці й справді виріс і зумів, як Руслана, Тарас Чубай, «Океан Ельзи», «Скрябін», не втратити свого обличчя, а хтось, на жаль, розчинився в масі посередніх виконавців. Ми про те, щоб перебратись до столиці, ніколи й не думали. А навіщо? У нас нічого не зміниться. Якби виникла криза жанру, то, може б, щось і шукали, а від щастя щастя не шукають. Нам добре тут, ми живемо у своєму місті, живемо у своєму середовищі, з нього черпаємо натхнення. Ми як та риба, що плаває лише у своїй водоймі. Як, зрештою, об’їздивши багато країн з концертами, не спокусилися осісти деінде. Бо не місце проживання в наш мобільний час визначає рівень популярності й любові шанувальників.
В.Я.: Ми залишились «Піккардійською терцією» лише завдяки тому, що свого часу не переїхали до Києва. Ми на сцені, як у житті, і не доводиться маски одягати -знімати.
— Двадцять років на одній сцені і, на щастя, жодного разу в колективі не спалахувало полум’я конфлікту. Волієте не виносити сміття на люди чи навчилися вміло згладжувати гострі кути?
В.Я.: Це як у сім’ї. Виникають суперечки, трапляються непорозуміння. Але треба вміти і хотіти поступитися або переконати. Ми за двадцять років вивчили характер один одного і не допускаємо серйозних конфліктів. А ще треба вміти почути один одного. Важливо також, що ми навчилися вибачати один одному і вміємо визнавати свою неправоту. По-третє, розуміємо, коли виходиш на сцену, маєш забути про непорозуміння, конфлікти чи депресії: люди прийшли на концерт за гарним настроєм і маєш подарувати їм це свято, тому проблеми намагаємось розв’язувати на репетиціях. Мушу зізнатися, що і через двадцять років виходимо із хвилюванням на сцену.
— Часу для спілкування поза репетиціями, концертами не вистачає, чи свідомо, аби не втомлювати один одного, проводите нарізно?
В.Я.: Нам цілком достатньо репетицій впродовж тижня, концертів. Іноді цього спілкування забагато, і це природно. Коли відчуваємо, що не завадив би невеликий перепочинок, влаштовуємо короткі перерви: у такій ситуації краще тиждень не поспівати — лише на користь піде. Хоч брак спілкування відчуваємо за день - два. Відпустки проводимо нарізно, а дні народження та інші важливі події святкуємо у «Піккардійському» колі. Все решта у взаєминах у колективі залежить від толерантності, такту, рівня культури кожного з нас. Тому в «Піккардійській терції» не спалахує полум’я конфліктів.
— Ви з розмахом і смаком у колі шанувальників та колег відсвяткували двадцятиріччя колективу. А якою бачите «Піккардійську терцію» майбутнього?
В.Я.: Можна будувати певні плани, окреслювати цілі. Але нікому не дано привідкрити завісу завтрашнього дня. Єдине, що можу з певністю сказати: «Піккардійська терція» співатиме , як і нині, наживо, в якому б віці ми не були!
«Такі концерти у різних церквах, соборах проводяться по цілому світі…»
14 та 15 січня у Гарнізонному храмі Святих Апостолів Петра і Павла відбувалися сольні концерти вокальної формації «Піккардійська Терція» із різдвяною програмою «Тиха ніч». Своїми багатоголосими колядками учасники знаного львівського гурту хотіли привернути увагу львів’ян до проблеми порятунку цінних храмових розписів (XVIII ст.) На реставрацію цих унікальних пам’яток сакрального мистецтва призначена частина коштів від продажу квитків на концерти «Терції».
Велике релігійне свято, велична святиня та багато слухачів – у таких умовах, за словам Володимира Якимця, «піккардійцям» дуже легко співалося. «Коляди призначені для того, щоб їх співати у храмах… «Такі концерти у різних церквах, соборах проводяться по цілому світі, чому б нам не перейняти кращі традиції західної культури», – переконаний художній керівник вокальної формації.
Сподіваємося, що відгомоном коляди від «Піккардійської Терції» стане краще пережиття Різдва Христового та збереження для наступних поколінь давніх храмових фресок. А нашим славним гостям та добродіям нехай Бог у щедрості своє ласки сотворить многая і благая літа!
Ажіотаж на концерті Піккардійської терції "Тиха ніч"
14 січня, у гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла відбувся благодійний концерт від знаного львівського гурту «Піккардійська терція». Метою концерту став збір коштів на реставрацію фресок костелу. Натовп шанувальників гурту ще до початку концерту заповнив кожну вільну нішу костелу єзуїтів.
Як наслідок - перед церквою зібралася площа людей. Всі прагнули безкоштовно почути Піккардійців. Для тих, хто не зміг потрапити в приміщення, організатори вивели на вулицю прямий ефір концерту, проте це не задовольнило музичні потреби тих, хто запізнився і не придбав квитки на сидячі місця. Частина натовпу цілий концерт намагалася силою потрапити у храм, не надто дослухаючись до благань організаторів проявити терпіння до інших відвідувачів концерту.
Концерт Піккардійської терції "Тиха ніч" - це колядки та щедрівки в особливому акапельному аранжуванні музикантів. Приміщення грандіозного храму найкраще підійшло для такого виконання святкового матеріалу.
Нагадаємо, що концерт "Тиха ніч" було організовано із благодійним наміром - його метою став збір коштів на реставрацію фресок костелу. Чи пам'ятали про це відвідувачі концерту - наразі невідомо.
Через суттєвий ажіотаж і численні дзвінки щодо квитків на концерт "Тиха Ніч" (яких вже майже нема) спільно з гуртом прийнято рішення провести додатковий концерт 15 січня!
Час, місце, ціни - не змінні!
«Про жодну секунду з цих 20 років ми не шкодуємо. І дякуємо Львову, що в цей час ми не просто жили, а творили. За 20 років нам не трапилося жодної поганої людини», — сказав художній керівник «Піккардійської терції» Володимир Якимець під час концерту, який відбувся у Львівській опері з нагоди 20-річчя гурту. Піккардійці вийшли на львівську сцену того самого дня — 24 вересня, що й 1992 року, коли відбувся перший виступ новоствореного секстету в Львівському університеті ім. Івана Франка.
Саме тоді почалося творення феномену «Піккардійської терції», яку нині називають одним із символів Львова, музичною візитівкою нашого міста. Формація стартувала як квартет, у складі Володимира Якимця, Ярослава Нудика, Богдана Богача й Андрія Капраля, згодом до них приєдналися Роман Турянин і Андрій Базиликут, на місце якого у 1996 році прийшов Андрій Шавала (єдина за час існування колективу заміна в складі).
Творення феномену, який визнають музичні критики і люблять глядачі. Який апробував у форматі акапельного співу різні стилі — рок, поп, класику, джаз, кантрі, рок-н-рол, блюз, фольк. Феномену самодостатнього й унікального. «Піккардійська терція» стала синонімом доброго смаку, якісної музики, цікавих експериментів, щирості, несподіваних, як на популярну музику, текстів (у репертуарі — пісні на слова Роберта Бернса, Льюїса Керрола, Поля Верлена, Миколи Вороного та інших авторів).
Але, водночас, вокальна формація – як закарпатський коньяк, що його подарував колективу соліст Львівської опери Олег Лихач, має добру витримку й міцність. Як підкреслив Павло Гудімов, українські музиканти по-доброму заздрять талантові учасників «Піккардійської терції», їхній згуртованості, вмінню разом жити і співати: «В Україні 20 років для групи — це фантастично великий термін. Їх не змололи жорна шоу-бізнесу, вони залишилися людьми».
Того вечора в Опері підтанцьовувати під ритмічні мелодії пісень почали діти на третьому балконі, а згодом підстрибувала і публіка в партері. Глядачі, що розкупили квитки на ювілейний концерт заздалегідь, уже від першої пісні, яка була про любов, налаштувалися на музичну хвилю «Терції».
Майже тригодинний концерт, на якому лірично-мелодійних пісень прозвучало трохи більше, ніж танцювально-ритмічних, переривали вітання від друзів-музикантів і вручення подарунків. Як і обіцяли, піккардійці потішили новими піснями, хітами, а також інтерпретаціями своїх творів у виконанні відомих музикантів. Як зазначив Володимир Якимець, друзі колективу — ті музиканти, які є безпосередніми, природними, у яких нема шоу-бізнесових «понтів». Олег Собчук із гурту «С.К.А.Й» обрав для концерту народну пісню «Ружа», яку піккардійці, за їхніми словами, виконували того вечора вдруге в житті і вперше публічно. Також прозвучала композиція групи «С.К.А.Й» «Знак оклику». Ліля Ваврин під акомпанемент фортепіано разом із «Терцією» заспівала одну з ліричних візитівок формації «Любов — це талісман», лідер групи «ТіК» Віктор Бронюк — драйвовий і дуже львівський «Старенький трамвай», оперний соліст Олег Лихач — композицію «Sole mio», октет «Орфей» разом із Павлом Табаковим — «Пустельника», Павло Гудімов у тріо зі Славком Нудиком та Андрієм Капралем зінтерпретував композицію «Нехай», а соліст колективу «Ot vinta» Юрій Журавель — «Берег ріки».
Після концерту глядачі не тільки не хотіли відпускати музикантів, а й самі не могли не співати, тому й почали спонтанно виконувати «Многая літа», яке підхопили піккардійці. А вже 29 вересня сольний концерт львівський секстет запрезентує і на сцені Національного палацу мистецтв «Україна», а в жовтні-грудні формація помандрує з концертами іншими містами України — Харків, Дніпропетровськ, Житомир, Івано-Франківськ, Тернопіль…
«Піккардійській терції» – 20 років. Тернополяни замовили бус, аби встигнути на концерт
Вже в понеділок, 24 вересня, на сцені Львівської опери «піккардійці» відзначатимуть 20-літній ювілей. Задовго до концерту, усі квитки були продані, проте завбачливі тернопільські фанати акапельного колективу давно замовили білети на виступ.
- Це унікальний колектив, музика якого ось уже 20 років не старіє, – розповідає в коментарі ДОБІ 38-річний тернополянин Ярослав Новик. – Ми з друзями забронювали 20 квитків на їхній виступ у Львові, і, хоч це понеділок і всі на роботі, ми не пропустимо нагоди святкувати ювілей гурту разом з нашими улюбленцями. Спеціально навіть замовили бус, аби вчасно попасти на концерт, перед виступом купимо квіти «піккардійцям» – вони творять українську музику, кожна їхня пісня – душевна та повна життя.
Разом з «Піккардійською терцією» на концерті у Львові співатимуть Руслана, Віктор Бронюк, Олег Собчук із «С.К.А.Й», Юрко Журавель із «Ot Vinta», Павло Гудімов, Павло Табаков, Марія Бурмака, Тарас Чубай, «ТНМК», Ліля Ваврин, Олег Лихач, гурт «Орфей».
З лідером тернопільського популярного гурту «С.К.А.Й.» Олегом Собчуком ювіляри заспівають лемківську пісню, яка має стати сюрпризом для всіх шанувальників, адже досі композицію хлопці ще не виконували, тож, це має бути прем’єрою.
Сьогодні чоловічий колектив дасть ювілейний концерт у Вінниці. Концерт у Києві відбудеться 29 вересня, у Національному палаці мистецтв «Україна». А у жовтні-грудні «Піккардійська терція» відвідає Харків, Дніпропетровська, Житомир, Тернопіль, Івано-Франківськ. Програма у всіх містах буде практично однаковою – з «пікардійцями» на гастролі по Україні їздитимуть їхні співочі друзі.
У київському Палаці «Україна» відбувся ювілейний концерт «Піккардійської терції». Легендарному музичному колективу вже 20. Практично він ровесник української незалежності. В інтерв’ю DT.UA учасники вокальної формації розповіли, як ставляться до «мовного закону», а також чому вони вважають себе аполітичною групою.
День народження «піккардійців» — 24 вересня. Саме цього дня 20 років тому (24 вересня 1992 року) відбувся перший виступ новоствореного секстету у Львівському національному університеті ім. І.Франка.
У свій день народження «піккардійці» дали концерт у Львівській опері. А ось 29 вересня заспівали вже в Києві.
Шість музикантів (їх склад не змінювався 17 років!) — Володимир Якимець, Андрій Капраль, Андрій Шавала, Ярослав Нудик, Роман Турянин і Богдан Богач — виконали як уже відомі речі, так і композиції з нового альбому. Багато пісень «піккардійців» — українські за духом і по суті. Уже на київському концерті секстет вчинив розправу над зомбоящиками під пісню «Не вір словам!». Це протест проти того, на «що» телебачення зараз перетворюється і «куди» у зв’язку з цим рухається суспільство. Цього вечора Руслана, Марія Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков і група ТНМК стали запрошеними солістами «терції». Який же день народження без гостей!
Якщо згадати історію групи, то спочатку це був 12-голосий змішаний хор студентів Львівського музучилища ім. С.Людкевича. Після «кастингу» хор перетворився на квартет — Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль і Богдан Богач. Пізніше до них приєдналися Андрій Базиликут і Роман Турянин. Цікаво, що заміна в колективі відбулася лише один раз — 1996-го. Тоді Базиликута замінив Андрій Шавала.
Далі творчий політ «Піккардійської терції» був стрімким і впевненим. Вони — дипломанти фестивалів «Червона Рута», «Доля», «Мелодія». Тричі учасники міжнародного фестивалю акапельного співу Vokal total у Мюнхені. 2006-го саме «Терції» випала честь презентувати українську культуру депутатам Європейської комісії в Брюсселі. А вже 2007-го музикантів було запрошено на престижний фест Top trendy у Сопоті (Польща).
Географія виступів «піккардійців» широка: Польща, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, Канада, США, Бельгія, Швейцарія і навіть Сінгапур.
У березні 2008-го «піккардійці» стали лауреатами Національної премії ім. Т.Шевченка.
— Уже четверте покоління українців виростає на нашій музиці, — розповідає лідер групи Володимир ЯКИМЕЦЬ. — І на ювілейний концерт прийшли ті, хто любить нас по-справжньому. Адже 20 років для колективу в нашій країні — це справді багато. І люди нас не зрадили. Є такі, хто впродовж двох десятиліть уже регулярно ходить на наші концерти.
Музиканти кажуть, що самі майже не змінилися. Лише «подорослішали». І тепер на чимало речей дивляться філософськи.
Команда багато років працювала практично безплатно, заради того, щоб створити свій світ — світ «Піккардійської терції».
— Думаю, цей наш світ дуже позитивний, адже в залі — аншлаги, — розповідає Ярослав НУДИК. — Ми маємо право так казати, оскільки юність минула… Може, життя нас жорстоко й не било, проте завжди посилало випробування. У нас не було різких злетів і падінь. До своєї мети йшли поступально.
Музиканти постійно в русі. І нові пісні (у трохи іншому аранжуванні) не гірші від улюблених хітів. Вони залишилися романтиками. І злагоджено говорять: «Ми не відчуваємо тягаря минулих 20 років, не стали старими».
Втім, в історії справді не так багато прикладів, коли впродовж 17 років шість музикантів співають а капела в постійному складі.
— Наш колектив — уже сім’я. А яка сім’я без скандалів? Але головне правило — давати одне одному право на помилку.
У групи давно своя «ніша». Адже тепер їхній формат — уже «неформат». А молоді музиканти, котрі сьогодні намагаються пробитися у схожому жанрі на велику сцену, можна сказати, чинять музичне самогубство.
«Піккардійці» згадують, як на початку 90-х за ними буквально бігали телебачення та Fm-станції. Просили щось нове. А тепер? Попсові канали не здивуєш і чотирма альбомами.
— Перші вісім років ми билися головою об стіну. Билися доти, доки стіна не впала. Далі майже щороку в нас виходить компакт-диск. Для цього потрібна небувала витримка, адже наш жанр потребує дуже великої роботи і терпіння, — каже Андрій КАПРАЛЬ. — Тепер же ми виконуємо ті пісні, які подобаються нам. І якщо вони подобаються ще комусь, то ми влучили в точку. Гроші — не самоціль! Ми стали мудрішими. Тепер, наприклад, у Польщі, музиканти, котрі співають у такому жанрі, повсюдно звертаються до філософських текстів. Тобто з допомогою музики допомагають посилити смисл слова.
«Піккардійці» не приховують, що, попри 20-річний стаж, відчувають перед концертом тремор, певну творчу тривогу. «Ми ж не фанерники, а робимо мистецтво!» Тому їх і називають «живим» колективом у прямому сенсі цього слова.
— Погодилася б «Терція» співати за якогось кандидата в депутати? — запитання DT.UA до соліста Ярослава Нудика.
— Якщо ми в Києві у розпал гарячої передвиборної пори робимо сольний концерт — отже, ніхто нас не запросив! У кожному разі, ми б ретельно перевіряли цих кандидатів. Нам потрібно вірити цим людям не на 100%, а на 200%. Адже нам, як і вам, за ці 20 років багато локшини на вуха навішали. У зв’язку з цим намагаємося бути абсолютно аполітичною групою.
— Як ви сприйняли недавно прийнятий «мовний закон»?
— Негативно. Але мене, як патріота і як українця, тішить одне — більшість людей по всій Україні відреагували так само, тобто негативно.
— В яких країнах на гастролях вас зустрічали найтепліше?
— Боюся скривдити якусь країну… Наш репертуар — незмінний. Незалежно від того, де виступаємо. Чи то в Брюсселі, чи то в Парижі, чи то в Сінгапурі. Це на 95% — українські пісні, а 5% — данина країні, в яку нас запрошують. Так, звісно, є винятки. Коли мову якоїсь країни не можемо опанувати — малайзійську чи китайську, — то співаємо німецькою або англійською.
— А особисто ви де любите відпочивати? Де вам комфортно?
— Відпочиваю в Україні. Це Карпати або Шацькі озера. У нашій країні є багато прекрасних місць, навіть із лікувальним ефектом.
— Що виконуєте в довільному режимі — за столом, у компаніях?
— Це буває не так часто! «Людський фактор» стомлює. І треба одне від одного інколи відпочивати. Та все ж у нас є певна добірка пісень, які постійно співаємо, — десь 10—15 композицій. Серед них трохи лемківських, а також волинська й гуцульська пісні. Інколи розважаємося, роблячи застільні аранжування. Нам навіть пропонували записати ці пісні саме в такому форматі, а не претензійно-студійному. Тобто поставити мікрофони над столом, а далі пити, закушувати й співати. Але… До цього ми ще не дійшли, хоча, думаю, було б цікаво.
— Ви до свого 20-річчя видали відразу три нових альбоми. А це досить витратний захід. Чи не знищив Інтернет попит на аудіодиски?
— Частково знищив. Але не дуже. Ми до 20-річчя випустили подвійну вінілову платівку, яка так і називається «Піккардійська терція. 20 років», і на ній записано 20 композицій. Знаю, що жоден шанований меломан ніколи не скачає з Інтернету музику, а купить ліцензійний диск. Це для нього закон. Ще їх, меломанів, дякувати Богу, не бракує. А з Інтернетом боротися — нереально.
До розмови приєднується вокаліст Андрій Капраль
— Андрію, скажіть, як самі ставитеся до цієї дати — 20-річчя на сцені?
— Для звичайної людини це студентський вік. Для колективу — досить багато. Ми 17 років працюємо одним складом, а це досягнення: тисячі кілометрів, прожитих разом. Є як позитивні, так і негативні моменти. У нашого колективу за ці 20 років сформувалася особлива філософія життя.
— Чи все вдалося, якщо дивитися з висоти прожитих років? Що б ви змінили, відмотавши плівку назад?
— Ні за чим не жалкуємо. Адже ми не вважаємо себе примітивними зірками-одноденками. Так, ми стали лауреатами Національної премії ім. Тараса Шевченка. Багато членів комітету проголосували за нас. Але ми не гналися за цією нагородою. Як не женемося за іншими регаліями або титулами. Людина ж не для цього має жити…
Лідер "піккардійців": "Пішли ви в баню. Ми російською не заспіваємо ніколи"
Керівник вокальної формації "Піккардійська Терція" Володимир Якимець, 38 років, принципово не переходить на російську мову в Україні. Співак вважає, що ігнорування російськомовних не менш дієво, ніж голодувати за українську мову.
"Пікети і мітинги — це добре, але що заважає львів'янам, які приїхали до Києва шукати роботу, не переходити на російську мову? Що заважає львів'янину у Львові, коли їх російською питають дорогу, пояснити це українською мовою? Росіяни і так зрозуміють. Я принципово говорю українською. Якщо не зрозуміють, що таке кава, не залишу чайових і віддам їх тим, хто зрозуміє мене з першого разу", - сказав він.
Співак зізнається, що міг би в разі потреби захищати мову й зі зброєю в руках.
"Я людина толерантна і неагресивна. Але якщо треба було б, вила взяв би. Досить показати єдність народу. Вони самі звідси повтікають швиденько. У нас зараз літак "Львів — Донецьк" коштує в два рази більше, ніж літак "Львів — Варшава". Все робиться для того, щоб часом Східна і Західна Україна не об'єдналася в єдиному пориві", - зауважив Якимець.
"Піккардієць" гарантує, що його гурт ніколи не заспіває російською.
"Коли українці приїздять до росіян брати участь у їхніх музичних шоу, росіяни приходить на зйомку як "барин до холоп'єв", а українці сидять в кутку, курять цигарок і чекають сім годин, поки "барін не запішетса". Я кажу: пішли ви в баню. Нам російською співати не пропонували. Розуміють, що це нереально", - додав співак.
Коментарів : 0
